Ян і ноти, що вміють говорити

Шкільний рюкзак з глухим стуком приземлився в кутку кімнати. Ян навіть не глянув на нього – уроки можуть почекати. Він уже сів за фортепіано, і його пальці швидко побігли, граючи гами.

Ян – трохи незвичайний третьокласник. Бігати за м’ячем йому не надто цікаво, зате як доходить до музики, його важко зупинити – він міг би просидіти за фортепіано цілий день. А сьогодні ввечері на нього чекає ще й особлива подія: він гратиме на своєму першому справжньому концерті і там будуть справжнісінькі глядачі!

Вчителька підібрала для нього твір Йоганна Себастьяна Баха. Вона сказала:

– Зазвичай цей твір грають старші учні, але ти, Янчику, дуже здібний, тому я спокійно можу довірити тобі зіграти його на цьогорічному концерті.

Хлопчик сприйняв це як велику відповідальність і вирішив, що не підведе свою вчительку. Тож зігравши всі гами, він дістав товстий нотний збірник, з обкладинки якого суворо дивилося обличчя відомого композитора – Йоганна Себастьяна Баха. Ян розгорнув потрібну сторінку й узявся до роботи. Спочатку він зіграв твір повільно, потім у потрібному темпі – точно за нотами, а наприкінці – напам’ять. Хлопчик кілька разів програв твір і залишився дуже задоволеним: він добре попрацював і все знав. А коли настав час, одягнув новий костюм, причесався, взяв ноти й з радістю вирушив у дорогу.

Наближаючись до концертної зали, Ян раптом помітив, що з ним починає коїтися щось дивне. Його ноги стали важкими, а в животі забурчало так голосно, що, здавалося, це бурчання чують усі довкола. Радість кудись зникла, а натомість з'явилося… Що це було? Нервування? Страх?

У концертній залі на Яна за лаштунками вже чекала вчителька.

– Янчику, ти гратимеш третім. Ось тут, у роздягальні, залиши свої речі й підготуйся. Незабаром усе почнеться! – вона говорила так швидко, що навіть не помітила стурбованого виразу на обличчі хлопчика. Вона усміхнулася й побігла до іншого…