Як засинають лісові звірятка

Глибоко в горах, під високим пагорбом, бере початок маленький струмочок. Це не звичайний собі потічок, що спокійно витікає з-під камінця. Він має справжню чарівну силу. Коли настає вечір, струмочок заколисує лісових звірят і на своїх тихих хвильках приносить їм гарні, солодкі сни.

Сьогодні ввечері він запросив і нас допомогти йому вкласти спати всіх маленьких мешканців лісу. Тож сідаймо всі разом на листочок, який буде нам за чарівного човника. Листочок щойно впав із високого дуба на гладеньку поверхню води і готовий везти нас у казкову подорож тихими снами. Заплющуймо оченята і рушаймо.

Ми повільно пливемо спокійною течією, і наше тіло поступово готується до спочинку. Воно стає легким і млявим. Нехай ручки та ніжки відпочивають, а струмочок нехай лагідно несе нас назустріч сну. Наше дихання сповільнюється. Вдих, видих. Вдих, видих. І ще раз – вдих, видих.

Дубовий листочок неспішно пливе струмочком і везе нас у чудову мандрівку вечірнім лісом. Ми бачимо, як мерехтять останні сонячні промінчики і землю поступово вкриває тиха, лагідна ніч. Вона змінює день і засвічує в небі мільйони блискучих зірочок.

Ми підпливаємо до круглого камінця, на якому сидить маленька жабка. ЇЇ день був сповнений різних пригод, тому вона дуже втомилася і вже хоче подрімати. Але жабка дожидала нас. Вона чекала, щоб ми помахали їй ручкою і побажали гарних снів:

– На добраніч, зелена жабко!

Нарешті жабка востаннє сонно позіхнула і задоволено заплющила свої оченята.

А ось маленькі лисенятка. Вони ще зовсім недавно весело бавилися біля води. Та, побачивши нас, одразу притихли. Вони добре знають, що день закінчується саме тоді, коли ми пропливаємо повз дуплисте дерево, біля якого мешкає лисяча родина. Разом із нами надходить ніч, і настає час лягати спатки. Лисичці-мамі навіть не потрібно кликати лисенят до нірки. Вони вже сидять біля входу до своєї теплої домівки й чекають на нас. Лисенята всміхаються нам,…