Гречка Яринка дуже любила чепуритися. Щоправда, сама вона цього не вміла. Їй допомагала чепуритися дівчинка Христинка, коли готувала свою улюблену гречану кашу. Христинка була дуже творчою та вигадливою, тому щоразу придумувала щось новеньке. Учора вона причепурила гречану кашу полуницями, мигдалем і стружкою чорного шоколаду. Позавчора Христинка з мамою зварили гречані крупи й додали до них стільки різнобарвних овочів, що очей було не відвести від такої чепурної каші. Барвистими овочами вони прикрашали не лише кашу, а й гречані макарони та багато інших страв із гречки. Тож гречка Яринка щодня виглядала по-новому.
Та сьогодні на кухні панувала тиша. Її мешканці ще не знали, що Христинка разом із мамою поїхала на канікули до бабусі. Яринка марно чекала, коли кучерява дівчинка знову дістане її з шафки, приготує з неї якусь смакоту і, найголовніше, допоможе їй причепуритися. Ніхто не приходив. Яринка лежала у скляній банці на полиці й сумно зітхала.
На щастя, її почув Кузя — рум'яне яблучко, що лежало на кухонному столі у кошику з фруктами.
— Що сталося? Хто це так сумно зітхає? — поцікавився він.
— Це я, гречка Яринка! — озвалася з шафки гречка. — Мені сумно. Христинки немає вдома, і я дуже за нею скучила. Не можу дочекатися, коли вона повернеться, приготує з мене щось смачненьке і знову допоможе мені причепуритися. Вона така вправна — у неї це виходить просто чудово.
— Я знаю, — відповів Кузя. — Але не хвилюйся. Адже вдома ще є тато.
Яринка тяжко зітхнула.
— Коли готує тато, він мене зовсім не чепурить. Просто кладе мене на тарілку в моєму темному кожушку. Ніде жодної веселенької барви, ніде навіть маленької прикраси. Знаєш, Кузю, мені сумно ще й тому, що я сама не вмію хоч трішечки причепуритися. А мені так хочеться бути красивою…
— Що ти таке кажеш? —…
