Катруся та булочки

Продзвенів дзвінок — урок закінчився. Катруся та її однокласники швиденько поскладали підручники, зошити й пенали до рюкзаків і побігли до їдальні. Ще біля дверей до них долинув неймовірно смачний запах.

— Ммм, сьогодні булочки з ванільним соусом — моя улюблена страва! — радісно вигукнула Катруся.

І це була щира правда. Хоча Катруся любила майже всю їжу, ці булочки вона просто обожнювала. Мама часто готувала їх на свята або тоді, коли донька хворіла й залишалася вдома — щоб трохи підняти їй настрій.

«У школі вони майже такі ж смачні, як удома», — подумала Катруся, доїдаючи ложкою залишки ванільного соусу. Згодом із порожньою тарілкою вона стала в чергу за добавкою. Трохи подумавши, дівчинка взяла дві порції, але кухарка лагідно нагадала їй, що треба залишити щось і для інших.

Це почули хлопці з п’ятого класу й почали тихенько сміятися. Один із них гукнув:

— Ще одну булочку з’їси — і сама станеш такою ж пухкою булочкою! Тільки глянь на себе!

Катруся показала йому язика і, засоромившись, швидко побігла геть. Два дні вона не могла забути ці образливі слова. А на третій, коли мама пекла млинці на вечерю, не витримала й усе їй розповіла. Зізналася, що тепер боїться, що з неї всі сміятимуться.

— Матусю, я так люблю поїсти… А коли це ще й щось смачненьке — я просто не можу зупинитися. Що мені робити?

Мама трохи задумалася, а потім лагідно сказала:

— Катрусю, їжа потрібна нам, щоб мати сили — вчитися, гратися, рухатися. І, звісно, ми їмо ще й тому, що нам це просто смакує. Немає нічого поганого в тому, що ти любиш їжу. Але важливо також дбати про своє здоров’я. Забагато солодкого й мало руху можуть нашкодити. Якщо хочеш, то допомагай мені на кухні. Разом ми навчимося готувати так, щоб було і смачно, і корисно. Домовились?

…