Три поламані велосипеди

На купі металобрухту на краю сміттєзвалища лежали два брудні велосипеди. Вони мокли під дощем, іржавіли і тихо чекали не знати чого. Одне їм було відомо напевне: на сміттєзвалищі зазвичай нічого доброго не буває.

Та ось однієї ночі сміттєвоз, як завжди, привіз величе-е-зну гору відходів… А з них випав третій велосипед — добряче побитий, проте ще не вкритий іржею.

Побачивши тих двох неподалік, він одразу ж покотився до них. Щойно новий прибулець рушив — залунали моторошні звуки: колеса заскрипіли, ланцюг загуркотів, гальмо запищало, а кермо засвистіло. Справжній оркестр! Щоправда, такий, від якого хочеться міцно затулити вуха.

Два брудні велосипеди насупилися. Жовтий пробурмотів:

— Цього нам ще тут бракувало…

А білий додав:

— Три поламані велосипеди… Це ще гірше, ніж два.

Якийсь час усі троє мовчки дивилися один на одного. Зрештою новий велосипед наважився озватися:

— Привіт! Як справи, шановні?

— Шановні… — відбуркнув білий велосипед. — Усе просто чудово. Як і годиться речам на сміттєзвалищі.

Новий велосипед озирнувся довкола й захоплено мовив:

— Тут набагато краще, ніж у моєму старому підвалі! Сонце, повітря, простір… виглядає все просто фантастично!

Жовтий і білий велосипеди з радістю покрутили би пальцями біля скроні, та пальців у них не було, тож вони лише переглянулися й дозволили дивакові тішитися далі.

Новий велосипед виявився допитливим і з цікавістю запитав:

— А чому ви тут опинилися?

Жовтий велосипед насупився ще більше:

— Я тут від самого початку. Мене викинули ще на заводі — виробили з браком. Я їжджу тільки назад. Напевно, щось неправильно прикрутили. Так я й опинився тут — зовсім новий. Але вже два роки минуло, тож мій вигляд тепер не дуже привабливий.

— Цікава історія, Жовтику. Можна я зватиму тебе Жовтиком? Ти ж не проти?

Білий велосипед обурився:

— А я тоді хто? Білик?!

— Звісно! Це ж чудово! Жовтик і Білик!…