Колись давно в одному королівстві у величному палаці жили король і королева. Вони мали все, чого тільки можна було бажати, лише однієї-єдиної радості їм бракувало — дитятка. Щоранку король і королева прокидалися з надією, що настане день, коли й вони зможуть радіти появі свого маленького синочка чи маленької донечки.
Якось королева, гуляючи в саду, почула, як квакають жабки. Вона підійшла до ставка і побачила, як ті вигрівалися на сонечку, сидячи на листках латаття. Одна жабка підстрибнула до королеви й промовила:
— Люба королево, Ваше бажання здійсниться: менше, ніж за рік у вас народиться донечка.
Як сказала мудра жабка, так і сталося. Невдовзі світ побачила маленька принцеса. Король був неймовірно щасливим і звелів на честь народження донечки зробили велике свято. Він хотів розділити свою радість з усіма мешканцями королівства.
За давніми традиціями, серед запрошених гостей мусили бути феї-берегині, які мали визначити долю королівської донечки. Цих фей було в королівстві тринадцять, але король на радощах зовсім забув про одну фею і запросив лише дванадцять.
У день святкування в усьому королівстві панувала радість. Усі мали гарний настрій, навіть слуги насвистували собі пісеньки, виконуючи свою роботу. На бенкеті столи гнулися від безлічі найрізноманітніших страв. Гості веселилися, танцювали й святкували разом із королівською родиною.
Опівночі феї-берегині почали обдаровувати королівську донечку своїми побажаннями, які обов'язково мали здійснитися. Одна за одною вони зичили маленькій принцесі здоров'я, краси, мудрості, доброти, достатку, різних вмінь і ще багато всього для щасливої долі. Та коли надійшла черга до побажань останньої, дванадцятої, феї, свято раптово перервала несподівана гостя — тринадцята фея-берегиня, яку забули запросити на гостину. Щойно вона ступила до зали, усі миттю стихли й прикипіли поглядами до неї.
Фея була у довгій чорній сукні, а в її очах палав гнів. Похмурим голосом вона промовила своє страшне пророцтво:
— Коли принцесі виповниться п’ятнадцять…
