Івасик і чарівна квасолина

Колись давно була собі одна дуже бідна родина — мама та її син Івасик. Жили вони на краю села біля ставка і мали лише одну-єдину корівку. Іншого майна у них не було, і часто ставалося так, що в хаті не знаходилося ані шматочка хліба. Заробляли вони тільки тим, що матуся щоранку доїла корівку, а молоко продавала на ярмарку.

Та одного дня корівка раптом не дала й краплинки молока.

— Що ж ми тепер будемо робити? Як же нам далі жити? — гірко зітхала Івасикова мама, зажурено хитаючи головою.

— Не хвилюйся, матусю. Якось упораємось. Я піду й знайду роботу, — заспокоював її Івасик.

— Скільки разів ми вже шукали ту роботу! У ці часи не так легко її знайти. Мабуть, доведеться продати нашу корівку, — безнадійно мовила матуся.

— Добре. Тоді я вже зараз поведу її на ярмарок. Може, з того щось і вийде, — погодився Івасик.

Він начистив дзвоник на коров’ячій шиї, прив’язав їй до ріжок мотузку і вирушив з дому.

Недовго вони йшли, аж раптом трапився їм дорогою дивний дідусь. Невисокий, кудлатий, та ще й собі під носа щось наспівував.

— Доброго ранку, хлопче! Куди це ти чимчикуєш зі своєю корівкою? — озвався до Івасика старий чоловік.

— Доброго здоров’я вам, дідусю. Іду на ярмарок продати її, — відповів хлопчик.

— Гарна корівка, виглядає здоровою. Я б купив її, та в мене немає грошей. Маю лише кілька квасолинок у кишені, — сказав дивак.

— Та чи ви мене, діду, за дурня маєте? Хто ж стане міняти корову на квасолю?! — незадоволено відрізав Івасик.

— Та це, синку, не проста квасоля. Посадиш квасолину уночі — а вже до ранку вона виросте до самого неба! — намагався старець переконати хлопця.

Зрештою Івасик повірив йому і віддав корівку за п’ять квасолинок. Повернувшись додому, він швиденько забіг…