Про Мишку та Бика

На пасовищі неподалік великого господарського двору пасся бик на ім’я Aнтось. Він ласував свіжою конюшиною, спокійно її пережовуючи, і час від часу помахував хвостом, відганяючи настирливих мух, яким так і кортіло посидіти на його могутній спині.

Раптом з нірки виглянула маленька сіра мишка. А звали її, звісно ж, Мишка. Вона побачила бика Антося, що мирно собі пасся, і рушила прямо до нього. Маленькими швидкими лапками Мишка видерлася по задній нозі йому на спину, пробігла до самої голови і нахабно вкусила його просто за ніс. Бик мав дуже чутливого носа, тому навіть укус крихітної Мишки був для нього нестерпним. Антось заревів від болю!

А Мишка швиденько зістрибнула назад у траву й кинулася навтьоки у бік господарського двору. Проте розлючений Антось помітив її і рвонув слідом за нею. За хвильку Бик уже був біля Мишки. Ще мить — і він би підкинув її на свої роги, та спритна Мишка шмигнула в маленьку дірку в кам’яному мурі, що оточував двір. Мишка зникла без сліду. Бик люто форкав і бив копитами землю, але нічого не міг зробити.

— Вилазь-но сюди, мала нахабо! Покажися, стань переді мною, якщо ти така смілива й наважилася мене зачепити, — викликав Бик Мишку з її сховку.

Але Мишка тільки хихотіла, визираючи з безпечного місця, дражнилася з Антосем і показувала йому язика.

Бик і не пам’ятав, коли востаннє так сердився.

— Та це вже занадто! Щоб якась Мишка — стократ менша за мене, отак мене розізлила! Не дозволю їй псувати мені день! — прогримів він.

Антось відступив кілька кроків від муру, нахилив голову, розігнався — і щосили вдарив головою об мур. Потім — ще раз. І ще. Та міцний мур навіть не здригнувся, зате в Бика страшенно розболілася голова. Перед очима йому потемніло, і за мить знесилений Антось повалився на землю.

А Мишка лише цього…