Про Меркурія та лісоруба

Десь далеко-далеко, серед зелених верховин, було маленьке гірське селище. У ньому жив старий лісоруб, який усе життя тяжко працював, щоб прогодувати свою родину. Щоранку дідусь ходив рубати дерева на березі гірської річки. Зрубані колоди він спускав за течією, і вони пливли вниз по річці до села. Там люди витягали їх з води і робили з дерева ложки, миски, меблі та все, що потрібно було в господарстві.

Якось, коли старий лісоруб рубав дерево, сокира вислизнула з його рук і впала в гірську річку. Вода в річці була надто стрімкою, тому чоловік не наважився полізти в неї. Він ходив туди-сюди берегом і сумно зітхав, бо не знав, що тепер робити без своєї сокири. Зітхання лісоруба почув Меркурій — бог ремесел і торгівлі. Він прийшов до річки подивитися, що сталося. Побачивши старого чоловіка, який журився за втраченою сокирою, Меркурій вирішив допомогти йому. Він дістав з холодної води золоту сокиру і простягнув її лісорубові.

— Дякую тобі, Меркурію, але це не моя сокира. Я би хотів повернути свою стару сокиру. Я до неї дуже звик, і вона добре лежить у моїй руці. Подивися, будь ласка, ще раз. Може, знайдеш у річці якусь іншу сокиру? — ввічливо відмовився лісоруб від золотої сокири.

Меркурій удруге зайшов у швидку річку і витяг з неї ще одну сокиру. Цього разу срібну. Але й від неї дідусь відмовився. Тож Меркурій заліз у воду знову і дістав саме ту стареньку сокиру, яку лісоруб впустив у річку.

— Так, це вона — моя рідненька! — вигукнув з радістю старий лісоруб.

Меркурієві дуже сподобалося, що чоловік виявився таким чесним. За цю чесність він подарував йому і золоту, і срібну сокиру.

Коли старий лісоруб повернувся ввечері додому, то розповів дружині про те, що з ним сталося. Разом вони дуже раділи, що несподівано стали багатшими. Вони…