Бацили в дорозі

Якось на сидінні унітаза сиділа ціла компанія бацил. Бацили були кругленькі, пухнасті, з гострими зубчиками та маленькими кігтиками. Вони тримали валізки, а на головах мали капелюшки — трохи зсунуті набакир. Бацили сиділи вже так досить довго і нетерпляче чекали, коли ж нарешті можна буде вирушити у веселу мандрівку.

Аж раптом у туалеті засвітилося світло. На унітаз обережно сів маленький Марчик.

— Увага, шановні! Рушаємо! — скомандувала найбільша і найтовстіша бацила, яка була головною.

Усі дружно кинулися вперед і бігли щодуху — аж поки не дісталися Марчикових долоньок. Міцно вчепилися за них і не відпускали.

— Ура! Ми їдемо в подорож! — галасували бацили, не стримуючи своєї радості.

Але найбільша бацила їх зупинила:

— Не поспішаймо радіти, друзі. А що коли хлопчик зараз помиє руки? Тоді жодної мандрівки не буде…

Марчик встав з унітаза й натиснув кнопку зливу. Потім пішов у бік умивальника. Бацили затамували подих — що ж він зробить? Деякі від хвилювання навіть почали легенько кусати його за долоні. То що, помиє руки чи ні?

На превелику радість бацил Марчик про це забув! Він пройшов повз умивальник, навіть не звернувши уваги на запашне мило, і попрямував прямісінько до кухні. Бацили на його долоньках вибухнули щасливим криком:

— Юху-у! Забув! Подорож відбудеться!

Марчик зайшов на кухню й узяв із мисочки желейну цукерку.

— Усім приготуватися! Увага, стрибаємо! — вигукнула головна бацила, натягуючи на очі окуляри для плавання.

Щойно Марчик поклав брудною рукою цукерку собі до рота, вся пухнаста компанія без вагань стрибнула слідом за смаколиком. Почалося справжнє святкування! Одна бацила вчепилася Марчикові за щоку. Інша залізла між зуби й почала їх дряпати гострими кігтиками. А решта чекала ще веселішої забави.

Коли хлопчик проковтнув цукерку, всі бацили разом зі слиною покотилися довгим слизьким жолобом йому в горло — а звідти прямо…