Чи знаєте ви когось, у кого весь носик усіяний ластовинням? А може, й у вас щічки вкриті маленькими золотавими цяточками? У цій казці ви дізнаєтеся, звідки ж насправді взялися веснянки.
Колись давно в одному замку були собі чоловік і дружина. Вони дуже любили одне одного, а їхній замок вражав розкішшю. Та попри все вони були вкрай нещасними. Найбільше на світі вони мріяли про дитину, але доля не дарувала їм цього щастя. Минали роки, і засмучене подружжя перестало виходити із замку, щоб не бачити веселих родин і дітей, які безтурботно бавилися та сміялися. Чоловік і дружина зачинили замкові ворота, а всі вікна завісили шторами, щоб навіть сонечко не могло зазирати всередину їхніх кімнат. З часом вони почали боятися цілого світу.
Та одного дня вони почули, як хтось стукає калаталом у браму. Відчинивши її, чоловік побачив зігнуту стареньку з кошиком у руках.
— Вельмишановний пане, купіть полуниці в бідної старої жінки, — попросила вона. — Побачите: не пошкодуєте. Погляньте, які вони гарні — червоні, ніби поціловані сонечком.
Чоловік завагався. Серце в нього було добре, але він дуже боявся всього незнайомого. Полуниць він ніколи раніше не бачив, тож уважно роздивлявся ягоди. Вони були маленькі, червоні й усіяні дрібними зернятками. Чомусь вони здалися йому підозрілими.
Чоловік уже хотів зачинити браму, коли старенька раптом вигукнула:
— Я знаю, що вас турбує, пане. Достатньо однієї полунички — і ваші клопоти зникнуть, ось побачите.
Перед очима чоловіка відразу постала його добра й вродлива дружина, яка щоночі плакала через те, що вони досі не мають омріяної дитини. До того ж йому стало шкода старенької. Чоловік подумав, що нічого поганого не станеться, якщо він візьме в неї ці дивні червоні ягоди. У найгіршому разі просто викине їх, коли бабуся піде. Так поміркувавши, він нерішуче взяв кошик. А коли висипав у долоню старенької золоті дукати…