Потяг Моторчик

Колись давно високо в горах, між маленькими селами, пролягала коротка залізнична колія. А їздив нею потяг на ім’я Моторчик. Це був дуже повільний потяг. Та в ті часи йому й не потрібно було поспішати. Найчастіше ним подорожували дорослі з дітьми — вони вирушали на сімейні прогулянки в гори й насолоджувалися тихою, неквапливою поїздкою. Особливо раділи діти. Вони любили дивитися у вікно й спостерігати за красою довкола. Чим далі потяг Моторчик заїжджав у гори, тим більше дивовижних місць вони бачили. Діток причаровували і маленькі озерця, повні риби, і руїни старого замку на високому пагорбі, де колись жив справжній король. Вони захоплено вигукували «Привіт!» корівкам, які мирно паслися на зелених луках, і козулі з маленькими козуленятами, що вибігали з лісу. Це була справжня казкова подорож.

Але час минав, і світ почав жити швидше. З’явилися нові швидкісні потяги. Вони могли перевозити людей з одного міста до іншого так стрімко, що пасажири навіть не встигали помилуватися дорогою. Краєвид за вікном лише миготів і перетворювався на розмиту смугу. Повільний потяг Моторчик їздив дедалі рідше. Аж ось одного дня він вирішив піти на відпочинок.

— Що будемо робити з цим старим потягом? — радилися залізничники.

— Відправимо його до депо, — вирішили вони.

А депо, любі діти, — це таке місце, де потяги відпочивають. Тут за ними доглядають майстри-ремонтники. Вони дбають про те, аби потяг після відпочинку був справний і ми знову могли ним безпечно подорожувати.

Оскільки стареньким потягом Моторчиком уже ніхто не цікавився, його поставили у найтемніший куточок депо, і він тихенько спостерігав звідти за гордовитими сучасними потягами. А ті хизувалися своєю швидкістю та красою і часто кепкували з нього:

— Навіщо тебе сюди поставили?! Ти тільки даремно місце займаєш. Краще б тебе розібрали і з твоїх деталей зробили новий швидкісний потяг! — сказав якось один хвалько.

— Зробили новий…