Могутній Північний Вітер нестримно нісся над землею. Всюди, де він шугав, люди поспішали зачиняти вікна й ховатися. Сила Вітру була справді величезна. Він міг легко ламати міцні дерева і здіймати сильні хуртовини, які вкривали всю землю височенними кучугурами снігу. У широкому морі Вітер здіймав такі велетенські хвилі, що вони топили й розбивали всі риболовні човни. Рибалки в такий час ніколи не виходили в море. Навіть перелітні птахи намагалися обминати Вітер. Летіти йому назустріч означало витратити всі свої сили.
Одного разу Північний Вітер злетів високо в небо і зустрів Сонце. Вітер одразу ж почав глузувати із Сонечка та вихвалятися своєю могутністю:
— Забирайся геть з моєї дороги, бо я здмухну тебе так далеко, що ти більше ніколи не зійдеш над цією землею!
Проте Сонце було не з лякливих і не збиралося втікати. Між ним та Вітром почалася суперечка, хто ж із них сильніший. Вони б ще довго сперечалися, та раптом побачили внизу Мандрівника, який поволі простував курною дорогою. Вітер у ту ж мить захотів показати свою силу. Він намагався здійняти велику куряву, та Сонце зупинило його. Сонце і Вітер домовилися, що в їхній суперечці переможе той, хто першим змусить Мандрівника зняти свій плащ.
Вітер почав щосили здувати плащ з Мандрівника. Спершу дмухнув з одного боку, потім — з іншого, спробував повіяти згори, подув знизу... Та щоразу поли плаща лише трохи підіймалися. Цього було замало, щоб його зірвати. Розлючений Вітер дув усе сильніше й сильніше, проте так і не зміг роздягнути Мандрівника. Той, навпаки, лише дбайливіше застібнув плащ, щільніше загорнувся в нього і сховався від Вітру за великим каменем. Вітер ще довго й завзято дмухав, та всі його зусилля були марними. Зрештою він так утомився, що, знесилений, зовсім стих. Він зізнався, що не зможе зірвати з Мандрівника його одяг.
Сонце на те нічого не сказало, тільки ледь помітно…
