Коник-стрибунець і Мурашки

На одній зеленій галявині, неподалік від лісу, було велике мурашине містечко. Мурашки щодня заклопотано сновигали в ліс та з лісу й постійно носили щось до нього на своїх спинках. Одного разу поблизу мурашника пасся молодий Коник-стрибунець. Він якийсь час дивився на мурашину метушню, а тоді запитав:

— А що це ви носите з лісу, Мурашки?

— Ми готуємо їжу на зиму. Взимку настануть морози і випаде сніг. А коли він укриє всю землю, ми вже не зможемо дістатися до поживи, — відповіли Мурашки.

Коника це дуже розсмішило. «Які ж вони дурненькі! Це так жахливо! Працювати в такий чудовий літній день!» — подумав він.

— Подивіться, який сьогодні гарний день! Літо створене для забав і для радості, — сказав Коник Мурашкам. — Лише дурники працюють, коли навколо так чудово.

Та Мурашки не зважали на слова Коника-стрибунця. Вони й далі старанно збирали все, що могло їм знадобитися взимку. Носили з величезного лісу листочки й гілочки, якими укріплювали свій будиночок, і цілими днями тягали гриби, чорниці та інші лісові плоди.

А Коник тим часом веселився на галявині й щоразу, коли бачив Мурашок, сміявся з того, що вони працюють. Ціле літо він кликав їх розважатися та насолоджуватися сонечком.

Одного дня на Коника-стрибунця впав дубовий листочок. Коли Коник вибрався з-під нього, то побачив, що весь листочок жовтий-жовтий. Коник озирнувся довкола й здивовано помітив, що вже всі листочки мають не зелений колір, а жовтий, коричневий або червоний.

Настала осінь. Листочки потихеньку злітали з дерев, а дні ставали дедалі коротшими і вже не були такими теплими та сонячними, як раніше. Проте на галявині все ще росло багато трави, і Коник не вірив, що вона колись може зникнути. Про їжу він зовсім не думав.

Тим часом Мурашки й далі невтомно метушилися, утворюючи рівні ряди, що рухалися назустріч один одному. Мурашки з одного…