Одного разу, коли вечір уже опускався на ліс, чорні мурахи поверталися додому — до свого мурашника. Позаду в них був важкий день, повний роботи: вони носили гілочки, хвоїнки, будували стіни й прокладали нові ходи… Мурашки набігалися за день і тепер тішилися з того, що незабаром відпочинуть — укладуться у свої ліжечка та добре виспляться.
Раптом одна з них помітила під старим дубом велику, соковиту малину. Мураха одразу гукнула товаришів, і всі миттю збіглися до ягоди. Така знахідка — справжній скарб! За неї королева, напевно, буде дуже вдячна! Мурашки вже розмістилися довкола малини, готуючись дружно підняти її та понести додому… аж раптом з-за дуба почулося глухе тупотіння. До них наближалася зграя рудих мурах!
Як відомо, чорні мурахи здавна не товаришували з рудими. Чорні завжди були працьовитими — будували мурашник, збирали запаси їжі, піклувалися про свою королеву. А от руді прославилися по всьому лісу як справжні розбійники.
Хоч чорні мурашки й були миролюбними створіннями, у разі небезпеки вони відважно ставали на захист своєї спільноти. Рудих нападників було більше, проте діяли вони розрізнено. Тож зрештою перемогу здобули чорні. Швидко піднявши малину на плечі, вони рушили додому, щоб розбійники, бува, знову не накинулися на них. У мурашнику героїв зустріли з великою радістю й належно віддячили за здобич — такого частування давно не було! Після смачної вечері всі розійшлися по своїх ліжечках, аби нарешті відпочити після нелегкого дня.
Та тієї ночі над лісом пронеслася люта буря. Вітер завивав поміж деревами, ламав гілки, а рясний дощ розмив велику частину мурашника. Чорні мурашки навіть не встигли як слід заснути, як уже мусили знову вставати. Їхній дім був пошкоджений. Не гаючи ні миті, вони взялися за роботу: старанно вкладали гілочку за гілочкою, укріплювали стіни, аби якнайшвидше все відновити.
Та раптом прибігли вісники з тривожною новиною:
— За мурашником утворилася величезна калюжа!…
