Пан Коцький

Був собі колись один господар. Він жив у хатинці край лісу разом зі своїм котом. І що старішим ставав кіт, то більше слабшав. Зрештою вже не здужав і мишей ловити. Цілими днями тільки й лежав на печі, витягувався та сопів. Господар уже й не пам’ятав, коли той кіт востаннє впіймав хоч якусь мишу.

Якось він не витримав і буркнув собі під ніс:

— І навіщо мені такий кіт, що тільки на печі лежить? Віднесу його до лісу — хай там сам собі раду дає.

Сказано — зроблено. Узяв господар кота, заніс далеко в ліс та й повернувся додому.

Коли кіт трохи оговтався, то почав роззиратися довкола й думати, як далі жити. Аж раптом побачив лисицю. Та підійшла до нього й запитала:

— А ти хто такий будеш?

— Я пан Коцький, — поважно відповів кіт.

Лисиця придивилася до нього й каже:

— Знаєш що? Ти мені подобаєшся. Якщо тобі нікуди йти — ходімо до мене. Будеш моїм чоловіком, а я буду твоєю жінкою.

Кіт погодився, і лисиця повела його до своєї хатини.

Минуло кілька днів, і якось зустрів лисицю заєць.

— Лисичко, давно я в тебе не був у гостях. Якось зайду до тебе, коли буду проходити повз твою хатину.

Та лисиця швидко його зупинила:

— Краще не приходь. Тепер у мене живе пан Коцький. Як тільки тебе побачить — одразу розірве!

Заєць так перелякався, що почав обходити лисиччину хатину десятою дорогою.

Наступного дня він розповів своїм друзям — вовкові, ведмедеві та дикому кабанові — про страшного звіра, що живе в лисиці. Усі дуже здивувалися. І хоч їм було трохи лячно, все ж захотіли побачити те диво на власні очі. Думали вони, думали — і зрештою вирішили наварити в казані борщу та запросити лисицю з котом на обід.

Вовк пішов до села по м’ясо, кабан…