У мальовничому селі, щo розкинулося на березі великої ріки, був собі молодий чоловік. Якогось ранку він вирішив податися до далекого пальмового лісу, аби назбирати там свіжих кокосів і продати їх на місцевому ринку. Та перед тим, як вирушити в дорогу, він мусив ще завітати до коваля. Потрібно було викувати для коня нові підкови, адже попереду був нелегкий шлях. До того ж назад довелося би повертатися з чималим вантажем.
Невдовзі юнак уже був у ковальській кузні. Коваль одразу взявся до роботи: спершу добряче роздмухав вогонь і розігрів залізо, а тоді почав кувати підкову за підковою. Коли всі підкови були готові, чоловіки разом прибили їх до кінських копит. Щойно остання підкова стала на місце – кінь задоволено заіржав.
Тепер хлопець міг вирушати в дорогу. Зволікати було ніколи, адже він ще до вечора хотів повернутися додому. Юнак запряг коня в дерев’яний віз, ляснув батогом – і кінь рушив у бік густого лісу. Шлях був дуже довгий, бо найкращі кокоси росли на найвищих пальмах глибоко в лісових хащах. Тож, аби дорога здавалася хоч трохи коротшою, хлопець розважав себе тихим наспівуванням.
Зрештою вони дісталися до гірського струмка, що звивався серед густого лісу. Юнак зістрибнув з воза, підвів очі вгору й побачив на деревах безліч великих кокосів. Лише на одній пальмі їх було, мабуть, із пів сотні.
«Ось ці кокоси добре продаватимуться, – подумав хлопець. – Залишилося лише зірвати їх… але як?»
Він замислився. Пальми були справді дуже високі – деякі сягали майже тридцяти метрів. Якусь мить хлопець просто стояв і міркував, аж раптом йому спала на думку одна ідея. Він вирішив збивати кокоси камінням. Юнак узяв найбільший камінь і жбурнув його якомога вище. Але камінь пролетів поруч із великим кокосом. Не гаючи часу, хлопець схопив інший камінь і знову кинув його вгору. Цього разу камінь…
