Обурений автобус

На міських вулицях, як і щодня, шуміли тисячі автівок, трохи менше автобусів і трамваїв та величезний натовп роздратованих людей. Звідусіль лунали розлючені голоси, гудки машин та виск гальм. Усі кудись поспішали, кожен у своїх справах, і нікого не обходило, що той, хто щойно перебіг дорогу чи обігнав іншого не за правилами, теж, здається, мав право сердитися, бо кожен так само поспішає. І ось уже виникла справжнісінька шарпанина та розгардіяш.

Один чоловік визирнув із вікна своєї машини й погрожував кулаком перехожому, який стояв посеред проїжджої частини і так завзято махав над головою шкіряним дипломатом, що, здавалося, от-от поцілить ним у зухвалого чоловіка за кермом. Звідусіль долучалися гудки інших машин, водії яких теж неймовірно поспішали. Вони перекрикували один одного, намагаючись довести свою правду. Та зрештою це скидалося на суцільний гармидер, що страшенно різав вуха. У цьому хаосі автомобільних гудків і розлючених криків неможливо було розібрати ані слова.

У заторі між автомобілями терпляче стояв автобус. Він добре знав: марно було встрявати в цей гармидер. Вже не раз пробував — і жодного пуття з того не було. Однак люди всередині салону вже починали сипати гнівом на водія — звісно ж, через те саме, що й увесь світ: «Я ПОСПІШАЮ!»

— Спокійно, старенький, ми з тобою й не таке бачили. Нас така дрібниця, як цей гармидер не злякає, — водій сміливо поплескав автобус по керму.

Та, якщо чесно, йому найдужче кортіло відчинити двері й накивати п'ятами геть від цього божевілля — аж туди, за місто, на зелені поля. Впасти б там у траву й просто мовчки дивитися в небо. І байдуже, безхмарне воно чи затягнуте хмарами…

Аж тут роздуми водія перервав жахливий тріск. Світильник над одним із вікон автобуса розлетівся на друзки!

— Це ще що таке?!

Один із пасажирів так розійшовся і лаявся, що коли розмахував руками над головою,…