Незвичайна гонщиця

Люда добряче затягнула резинки на обох косичках і роззирнулася довкола. Повсюди було повно дітей, готових до старту. Перегони ось-ось мали розпочатися.

Усі учасники перевіряли свої шоломи, одяг, велосипеди та ланцюги. Глядачі, переважно матусі й татусі, усміхалися, махали руками та фотографували юних спортсменів. Судді вигукували останні вказівки.

Люді здавалося, що до неї прикуті всі погляди. Проте вона не зважала на це. Ретельно застебнула шолом, одягла сонцезахисні окуляри та натягнула на руки рукавички.

Раптом пролунав постріл зі стартового пістолета. Усі миттєво щосили рвонули вперед. Траса була досить довгою. Вона пролягала через усе місто і навіть трохи далі — аж до полів. На кожного учасника чекало два кола — загалом дев'ять кілометрів.

Коли Люда проїхала перші три вулиці, попереду неї вже мчали троє хлопців, а зараз її обігнали ще двоє дітей. Дівчинка крутила колеса так швидко, як тільки могла. Вона летіла наче вихор, і це відчуття їй неймовірно подобалося. Проте це були її перші перегони, і вона не знала, чим усе закінчиться. Хоч вона й намагалася з усіх сил, її обходили все нові й нові суперники.

«Ой-ой-ой, я ж приїду останньою!» — бідкалася дівчинка. Вона якраз завершила перше коло і на повороті щодуху помчала на наступне.

Глядачі вздовж траси палко вболівали за спортсменів. Люда раптом помітила, що ззаду до неї наближається найшвидший з велосипедистів. У нього був чудовий жовтий велосипед, і хлопець уже зараз мав вигляд переможця.

«Який сором, він обжене мене на ціле коло!» — хвилювалася нещасна Люда. І саме в цю мить у неї пробилося колесо. Дівчинка ледь не перекинулася на землю. Найшвидший велосипедист пронісся повз неї, як блискавка.

Проте він помітив, що сталося. Сповільнився і повернувся назад.

— Тобі допомогти? — запитав хлопець, розглядаючи її колесо.

— У мене прокол! — ледве промовила Люда.

— Нічого, разом ми впораємося! — сказав…