У невеличкому містечку було одне перехрестя. Щодня і навіть щоночі через нього проїжджало безліч автомобілів. А щоб люди могли безпечно діставатися з одного боку вулиці на інший, на перехресті стояв світлофор, який керував рухом автівок. Коли загорялося ЧЕРВОНЕ світло, машини зупинялися і пішоходи могли спокійно переходити дорогу. Коли світилося ЖОВТЕ світло, автомобілі готувалися рушати, а щойно спалахувало ЗЕЛЕНЕ – знову починався їхній рух.
Так минали день за днем і ніч за ніччю. Та з часом світлофору все це страшенно набридло. Ба більше – він почав дратуватися, і згодом страшенно розсердився.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
– Скільки ж можна так світити? Завжди ті самі кольори… – бурмотів незадоволений світлофор.
Озираючись довкола, він бачив, як світ кругом нього виграє і вабить різноманітними барвами. Це йому страшенно подобалося. Проте сам він був зовсім непоказний – сірий і місцями іржавий.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
ЧЕРВОНЕ, ЖОВТЕ, ЗЕЛЕНЕ.
– Це ж твоя робота, тебе для цього тут і поставили, – казав йому маленький пішохідний світлофор, що стояв поруч і керував переходом для людей.
– Я не заперечую, я люблю свої кольори. Та що там – я їх обожнюю, – виправдовувався автомобільний світлофор. – Але… невже я так і світитиму все життя лише цими трьома кольорами та ще й завжди у тому самому порядку?!
На хвилю замислившись, він раптом дещо придумав: «А що, коли я буду блимати так, як мені заманеться? Може, хоч трохи веселішою стане моя нудна робота?»
Світлофор одразу ж взявся виконувати свій задум. Саме в цей час для пішоходів світив зелений сигнал і вони спокійно переходили дорогу. Зненацька для автомобілів також з'явилося зелене світло. Машини рушили, а люди ледве-ледве встигли поперебігати на потрібний їм бік вулиці. Автомобільному світлофорові стало дуже весело. Згодом він знову ввімкнув зелене світло, та щойно автомобілі почали…