Міо на уроці музики

Слоненя Міо спочатку зайшло до школи просто так. «Лише зазирну і піду собі далі», — думало воно. Але уроки з дітьми так йому сподобалися, що воно почало щодня вчащати до школи і сідати за парту. Слоненя всім серцем полюбило дітей, учительок та вчителів, а вони всі щиро полюбили його.

Коли ставало надто спекотно, Міо обвіював дітей своїми великими сірими вухами. Коли дорогою до їдальні починався дощ, він підвозив їх на спині, аби вони швидше туди дісталися. А оскільки він обожнював дзвін шкільного дзвінка, то й тут завжди радо допомагав — підіймав хобот угору і весело сурмив.

Саме завдяки цьому вчительці спала на думку ідея, як підготувати для Міо приємний сюрприз. У понеділок зранку вона зайшла до класу із CD-програвачем.

— Понеділковий ранок починаємо з уроку музики, — сказала вчителька на початку заняття. — Сьогодні на нас чекає багато цікавого, тож берімось до роботи. Я підготувала для вас веселу вікторину. Ну ж бо! Чи впізнаєте ви, які музичні інструменти зараз будуть грати?

З цими словами вона натиснула кнопку.

— Це піаніно! — ледь не підскакував за партою Петрик.

— Саме так, піаніно. Ви його добре знаєте, бо воно є в нашому класі. А чи відгадаєте наступну загадку? У цьому інструменті теж є струни, але їх, на відміну від струн у піаніно, відразу добре видно.

Вчителька усміхнулася й увімкнула наступний запис.

— Скрипка? — несміливо запитала Катруся. Вона завжди трохи соромилася. Так було й цього разу, хоча її тато грав на скрипці і вона дуже добре знала цей інструмент.

— Чудово, Катрусю, — кивнула вчителька. — А це? Цей інструмент споріднений зі скрипкою, але значно більший і важчий, — продовжила вона, вмикаючи наступний запис.

Діти уважно прислухалися до глибоких звуків. У Іванка загорілися очі:

— Може, це бас?

— Правильно, це бас. Точніше — контрабас,…