Краплинка

Сьогодні справжній дощовий день. У першому класі вже закінчилися уроки, і діти стрімголов побігли додому, перестрибуючи через калюжі. Лише Іринка трохи затрималася в роздягальні, бо не могла знайти свою парасольку.

Мама зранку нагадувала їй:

— Іринко, не забудь парасольку. Схоже, сьогодні буде дощ.

Та парасолька, мабуть, залишилася вдома. Тож Іринка, хоч і неохоче, мусила бігти додому під дощем без неї. Пробігла кілька кроків — і вже була геть мокра. Тому швидко сховалася під найближчим дашком, сподіваючись перечекати хоча б найсильнішу зливу.

— Ох і набрид мені цей дощ… — бурмотіла вона сама до себе. — Навіщо він узагалі потрібен? Від нього одна шкода…

Раптом дівчинці на ніс крапнула краплинка. Іринка скосила на неї погляд. Здавалося, краплинка має маленьке личко, крихітні веселі оченята і навіть ротик, який раптом заговорив:

— Чому це тобі не подобається дощ? — запитала краплинка.

Іринка від несподіванки здригнулася — і краплинка скотилася їй на долоню. Дівчинка піднесла руку до очей і зацікавлено розглядала свою нову знайому.

— Ти… ти говориш?! — здивувалася Іринка. — Це неймовірно!

— Оо! То дощ уже не здається тобі таким страшним, правда? — хихикнула краплинка.

Іринка зітхнула й злегка здригнулася від холоду.
— Здається… Ще й як здається! Подивись, яка я мокра. Якби не дощ, ми б уже давно гралися з друзями надворі.

— Ой-йой, — лагідно докорила краплинка. — Не думай лише про себе. Такі краплинки, як я, поливають квіти, траву й дерева. Вони втамовують спрагу тварин і пташок. Дощ приносить життя!

— Хм!.. А чим дощ корисний людям? — не здавалася Іринка. — Ми ж не п’ємо дощову воду.

— Прямо з неба — ні, — погодилася краплинка. — Але знаєш, що з нами відбувається далі? Краплі, які падають на землю, просочуються в неї. Вони знаходять собі шлях крізь пісок і камінці та…