Павук Оскар прокинувся, солодко позіхнув і почав розминати лапки. Коли ти павук, то це не така вже й проста справа. Спершу треба розім'яти першу лапку, потім другу, третю, четверту, п'яту, шосту, сьому, а тоді ще й восьму. І повірте: це займає чимало часу.
Оскар був переконаний, що павуки єдині не лише на всій Землі, а, можливо, й у цілому Всесвіті мають аж вісім лапок! А отже, на ранкову зарядку витрачають найбільше зусиль. Тому він щиро сподівався, що журі присудить йому за це кілька додаткових балів. Річ у тім, що сьогодні Оскар збирався на конкурс — конкурс на найкращу сітку.
Оголошення про нього він прочитав у газеті й останні два тижні старанно тренувався. Павук уявляв собі, як багато учасників збереться на змагання, і від цієї думки йому було водночас і радісно, і трохи лячно. Найбільше він сподівався, що на конкурс не прийде павук-птахоїд, бо тоді шансів на перемогу в Оскара було б небагато. Тож із цим сподіванням рано-вранці він зібрав свій рюкзачок і вирушив до міста.
Коли Оскар нарешті дістався місця, де мав відбутися конкурс, то від подиву мало не впустив свій рюкзачок. У величезній залі зібралося чимало учасників, але серед них він не побачив жодного павука! Натомість неподалік сиділа старенька бабуся. У руках вона тримала дві довгі палички, які, як згодом дізнався Оскар, називають спицями. Бабуся вправно відмотувала з клубочка вовняну нитку й швидко плела спицями, не зупиняючись ні на мить. З-під її рук поступово з'являлися сітки.
— Оце так шахрайство! — обурено похитав головою Оскар. — Ця бабуся, певно, купила нитки в магазині, а тепер плете собі якусь решітку!
Та насправді це була зовсім не решітка, а господарська сітка для закупів — у такій можна носити апельсини, буханець хліба чи навіть пакет молока. Але звідки ж було про це знати Оскарові?
Павук сердито засопів.
— Справжні…