Кіт у чоботях

Колись давно у далекому-предалекому краї був собі старий мірошник, і мав він трьох синів. Жили вони не дуже багато, тому від ранку до вечора всі четверо мусили працювати в млині, аби заробити хоч трохи грошей. Мірошник молов борошно, а сини допомагали йому в усьому. Щодня вони запрягали у віз коника, вантажили на віз намелене борошно і везли його продавати до села та до замку неподалік.

Якось мірошник тяжко занедужав. Відчуваючи, що вже добігають його останні дні, він покликав до себе своїх синів.

– Сини мої, мій час настав, і зовсім скоро вам доведеться самим дбати про наш млин. Не так вже й багато я залишаю вам у спадок, але вірю, що ви розділите його справедливо, – сказав хворий батько.

Уже за кілька днів мірошника не стало, і сини почали ділити те, що він їм залишив. Найстарший брат забрав собі батьків млин, середній узяв віз із коником, а молодшому братові дістався рудий кіт, що цілими днями вештався без діла у млині.

Хлопець дуже засмутився і не знав, що йому тепер робити. Бо ж яка користь з кота, що ні до чого не придатний? Та ще й старші брати почали завдяки спадщині самостійно заробляти собі на життя і не хотіли більше бачити молодшого брата в млині. За першої ж нагоди вони вигнали його геть.

– Братику, нічого не вдієш. Ти нам у млині більше не потрібен. Мусиш іти шукати собі інше місце. І кота свого забери з собою – він тут тільки заважає. А щоб ти не казав, що ми з тобою погано обійшлися, ось тобі на дорогу гроші, – пихато мовив старший брат і кинув на стіл дві золоті монети.

Молодшому братові не залишалося нічого іншого, як покинути млин. Він чемно подякував братам, взяв кота на руки й вирушив у широкий світ.

От іде хлопець стежкою, сумний…