Чарівна лампа Аладдіна

В одній далекій країні, де сонце значно спекотніше, ніж у нас, був собі хлопець на ім’я Аладдін. Він жив удвох з мамою у невеличкій бідній хатинці. Найбільше за все юнак любив ходити на базар. Там він проводив майже весь свій вільний час: блукав поміж ятками, з цікавістю роздивлявся довкола та прислухався до розмов людей.

Одного разу на базарі Аладдін зустрів чоловіка, який, на перший погляд, здався йому добрим і привітним. Цілий день вони гуляли містом, і незнайомець розповідав Аладдінові різні дивовижні історії та захопливі пригоди. Хлопець заворожено слухав його і навіть не здогадувався, що цей чоловік — злий чаклун, який намагався здобути довіру юнака. Аладдін був настільки зачарований новим знайомим, що вже бачив у ньому майже друга… і, може, навіть батька, якого ніколи не знав.

Повернувшись надвечір додому, юнак одразу ж розповів матері про свого товариша, але вона не поділяла його радості. Мати застерегла сина бути обережним з випадковими знайомствами, адже не всі люди щирі та доброзичливі.

Однак Аладдін не послухав матері й наступного дня знову зустрівся з тим самим чоловіком. Він з іще більшою цікавістю слухав його бувальщини, а коли сонце сховалося за обрій, пішов із ним за місто. Дорогою вони побачили заклинача змій: той грав на флейті, а перед ним звивалася кобра, ніби танцюючи під її чарівні звуки. Начудувавшись із цієї дивовижі, чаклун з юнаком пішли далі й нарешті дісталися до якогось дивного безлюдного місця. Тут чоловік показав Аладдінові на землі маленькі дверцята, що вели в підземелля. Дверцята були такі вузькі, що чаклун ніяк не зміг би пролізти крізь них. Саме для цього йому й потрібен був стрункий, вправний і довірливий хлопець.

— Коли я почну промовляти закляття, ти відчиниш ці двері й зайдеш у підземелля. Але будь дуже обережний — скрізь можуть бути пастки. Ти маєш уважно дивитися довкола й узяти тільки…