На зеленому листочку квітучої яблуні ніжилася маленька божа корівка. Дехто її ще називає «сонечком», або «зозулькою», чи «бедриком». У неї були червоні крильця з чорними цятками, шість крихітних ніжок і маленький чорненький носик. А ще — спокійна, щаслива усмішка.
Був теплий весняний день, залитий сонячним світлом, і розімліла комашка якраз збиралася подрімати після обіду. Вона по черзі випростала всі свої ніжки, обережно розправила крильця й солодко позіхнула. Потім приплющила оченята й усміхнулася.
А тепер заплющуй свої очка і ти. Зроби тихий, глибокий вдих. Уяви, що тебе ніжно гладить по обличчю легенький вітерець — так само, як він гладить божу корівку. Квіти на яблуні солодко пахнуть, а сонячні промінчики лоскочуть твій носик.
Сонна комашка крізь напівзаплющені очі дивилася на синє небо, по якому повільно пливли білі хмаринки. Спробуй порозглядати їх і порахувати разом із нею. Перша хмаринка схожа на сердечко. Друга нагадує маленьку пташку. Третя виглядає так, ніби небом мандрує великий слон. А четверта хмаринка схожа на божу корівку з розкритими крильцями.
Божа корівка тихенько зітхнула і позіхнула ще раз. Вона насолоджувалася теплими сонячними променями та лагідним подихом вітру. Від ніжок по всьому її тільцю розливалося приємне тепло, а її подружки бджілки наспівували їй у вушка колискову. Бджілки саме мали на яблуні важливу роботу. Прислухайся, як вони дзижчать.
Та ось хмарки почали сірішати, і сонечко поступово сховалося за ними. Легенький вітерець посилився. Він гнав хмаринки все швидше й швидше. П’ята, шоста, сьома… маленька божа корівка вже не встигала їх рахувати. Листочок, який вона обрала собі для відпочинку, загойдався, наче колиска. У повітрі запахло дощем. Та божа корівка не злякалася. Вона знову всміхнулася й вирушила шукати нове місце — глибше в кроні дерева, там, де її не дістане дощик. Якраз вчасно, бо на листочок, де вона щойно лежала, упала перша краплинка.
Невдовзі теплий весняний дощ…
