Чому восени з дерев опадає листя

Небо затягнуло сірими хмарами, і знявся крижаний вітер. Усі звірята — і великі, і малі — поховалися у свої домівки, щоб зігрітися. Скоро почнеться зима.

Усі перелітні птахи вже полетіли далеко на південь, аби перечекати там холод і дочекатися весни. Тут залишилася тільки одна маленька Вільшанка. У неї було зламане крильце, тому вона не могла літати. Що ж їй тепер робити?

Пташка стурбовано озиралася довкола. Невже вона так і не знайде затишного куточка, де можна було б зігрітися? Вітер подув із новою силою, і бідна Вільшанка затремтіла від холоду.

Раптом удалині вона помітила узлісся з великими розлогими деревами. «Ці густі дерева точно захистять мене від лютої зими», — подумала пташка і пострибала туди, ледь тріпочучи пораненим крильцем.

Першим деревом, до якого вона дісталася, була струнка срібляста Береза.

— Берізко-сестричко, — попросила Вільшанка, — чи можна мені перезимувати у твоїх гілочках, поки не настане весна? У мене зламане крильце, і я дуже змерзла!

— Мені взимку треба про свої гілочки дбати, а не про птахів. Шукай собі інше місце! — сказала Береза і гордовито струснула гілками.

Нещасна Вільшанка пострибала до іншого дерева. Це був кремезний старий Дуб.

— Дядечку Дубе, — шанобливо звернулася пташка, — чи не дозволиш ти мені перезимувати у твоїй густій кроні?

— Ага! Щоб ти з'їла мої жолуді? — обурився пихатий Дуб. — І не подумаю! Зникни з очей моїх!

Вільшанка зітхнула і побрела далі, аж поки не опинилася біля Верби, що росла над самим струмком.

— Тітонько Вербо, будь ласка, чи можна мені сховатися на зиму серед твого гілля?

— Я з чужинцями не розмовляю, — відрізала Верба і більше не зронила ні слова.

Бідолашна пташка була в розпачі і не знала, куди їй подітися. Вона безпорадно махала крильцем, коли її раптом помітила висока Ялина.

…