Сіль дорожча за золото

В одній далекій-далекій країні стояв собі величний замок. І жили в ньому король та його три донечки. Старий король дуже втомився від правління

і корона на його голові здавалася йому надто важкою. Тож він вирішив обрати одну зі своїх доньок королевою, аби вона правила після нього.

— Як же мені вибрати з трьох дочок найкращу? — журився король.

Враз йому спало на думку таке: королевою стане та донька, яка його найбільше любить. Не гаючи часу, він покликав усіх трьох донечок до себе.

— Скажи мені, моя найстарша доню, як сильно ти мене любиш? — з цікавістю запитав король.

— Таточку, я люблю тебе, як золото! — вигукнула його найстарша дочка.

— Гарна відповідь, — задоволено кивнув король. — А ти як мене любиш, моя середульша донечко?

— Ох, батечку, я люблю тебе, як прикраси й коштовності!

— І це гарно. А ти як мене любиш, Марічко? — звернувся король до наймолодшої доньки.

— Татусечку мій милий, я люблю тебе, як сіль, — усміхнулася Марічка.

Її відповідь украй розгнівала короля.

— Як сі-іль?! Як звичайну сіль, яка є в хаті навіть у найбіднішого селянина? Отак ти мене цінуєш?! Забирайся геть з моїх очей! Повернешся лише тоді, коли сіль стане для людей дорожчою за золото й коштовності!

Марічка злякалася й засмутилася, що так розсердила батька. Вона ж лише хотіла сказати, як сильно його любить і як високо цінує. Та король її не зрозумів. Вона послухалася його наказу й мовчки покинула замок.

Не знаючи, куди йти, дівчина рушила туди, куди її несли ноги й куди дивилися її очі. Так і дісталася густого лісу. Плачучи, вона йшла вузенькою стежкою і думала, де їй тепер знайти прихисток.

Аж ось зненацька зустріла бабусю-чарівницю.

— Чому ти плачеш, дівчинко? — лагідно запитала старенька.

Марічка все їй розповіла. Бабусі…