Білосніжка та семеро гномів

Колись давно було одне королівство, яким правили добрий та справедливий король і така ж добра та справедлива королева. З часом у короля з королевою народилася чарівна донечка. Її волосся було чорне, мов крило ворона, губи — червоні, як кров, а шкіра — біла, наче сніг. Завдяки своєму сніжно-білому личку дівчинка й отримала ім’я Білосніжка.

На жаль, добра королева померла відразу після того, як подарувала світові маленьку принцесу.

Минали роки, і король знайшов собі нову дружину, тож у замку відбулося ще одне королівське весілля. Нова королева була напрочуд вродлива, але страшенно пихата й підступна. Ніхто навіть не здогадувався, що насправді вона — стара відьма.

Королева потайки принесла у свої покої чарівне дзеркало і часто з ним розмовляла. Щовечора перед сном вона запитувала його:

— Дзеркальце, дзеркальце, скажи-но мені, хто у світі найвродливіший?

І дзеркало завжди відповідало їй правду:

— Моя королево, найвродливіша у світі — ви.

Одного дня король занедужав, і підступна хвороба швидко звела його в могилу. Великий смуток охопив ціле королівство, а Білосніжка залишилася у замку сама зі злою мачухою.

Так вони й жили удвох аж до того дня, коли Білосніжці виповнилося вісімнадцять років. Саме цього дня ввечері королева увійшла до своїх покоїв, узяла золотий гребінь і, розчісуючи волосся перед дзеркалом, як завжди, запитала його:

— Дзеркальце, дзеркальце, скажи-но мені, хто у світі найвродливіший?

— Ви, королево, безумовно, прекрасна, та Білосніжка у сто разів вродливіша за вас, — щиро відповіло дзеркало.

Королева скипіла лютим гнівом. Вона жбурнула золотим гребенем об підлогу так сильно, що той розлетівся на дрібнесенькі шматочки. Королева вирішила, що мусить якнайшвидше позбутися Білосніжки. Вона покликала одного з мисливців і наказала йому відвести дівчину до лісу й там убити її. За наказом королеви мисливець мусив принести їй серце бідолашної принцеси.

Наступного дня ввечері мисливець повів Білосніжку до темного лісу. Бідна дівчина відчула,…