Балакучий гарбуз

Наближався Геловін, і Теодор уже не міг дочекатися свята. Це була його найулюбленіша пора року. У школі вони з друзями вигадували, які матимуть костюми. Цього року Тео вирішив бути привидом. Удома в нього було готове біле простирадло, і кілька вечорів поспіль хлопчик приміряв його та уявляв, ніби літає, як справжній дух.

Мама саме повернулася з ринку. Ще з порога вона гукнула:

— Тео, ходи-но швидше сюди! Подивися, що я купила!

З цими словами вона поставила на стіл великого помаранчевого гарбуза.

Тато теж одразу підійшов подивитися. Побачивши гарбуза, він схвально кивнув:

— Оце так краса! Завтра виріжемо з нього ліхтар і поставимо перед будинком.

Теодор аж підстрибнув від радості.

— Мамусю, татусю, будь ласка, а можна вирізати його вже сьогодні? Ну дуже прошу! — благав він.

Батьки переглянулися й усміхнулися.

— Гаразд, Тео, але тільки якщо допомагатимеш нам.

Хлопчик із радістю взявся до роботи. Тато зрізав верхівку гарбуза, а Тео великою ложкою почав вичищати серединку. Там, де м’якоть була твердішою, йому допомагали мама й тато. Нарешті вони всі разом вирізали пречудове геловінське обличчя: великі очі, маленький трикутний носик і широкий усміхнений рот.

— А поставмо всередину свічку! Подивимося, як він світитиметься, — запропонував Теодор.

Усі троє заходилися шукати свічку. Переглянули шафи, шухляди й полиці, але так нічого й не знайшли.

— Мені шкода, Тео, — сказав тато. — Завтра зранку, щойно відчинять магазин, купимо свічки. До Геловіну ще цілий день, усе встигнемо, не хвилюйся.

— А зараз тобі вже час спати, щоб завтра вистачило сил на свято, — нагадала мама.

Теодор засмутився, але нічого не вдієш. Він почистив зуби й ліг у ліжко. Та сон ніяк не приходив. Хлопчик крутився з боку на бік і думав лише про те, як сильно хоче побачити свого гарбуза зі світлом усередині.

Думав, думав…