Артемко і чарівна гра

Артемко був школярем. Він добре грав у м’яч, любив плавати й кататися на велосипеді, бігав на майданчику з друзями й постійно вигадував щось цікаве. Хлопчика всюди було повно… аж до його дня народження.

Саме на день народження Артемко мріяв отримати нову гру, про яку говорили всі в школі. Хлопчик старанно вчився й допомагав удома батькам, тож вони вирішили здійснити його бажання. Але в ту мить, коли вони вручили синові подарунок, усе змінилося.

Гра була неймовірно цікавою — такою, як усі й казали. Яскраве світло екрана й гучні звуки зачарували Артемка. Йому було трохи ніяково від того, що він ледве дочекався кінця святкування, аби нарешті досхочу награтися новою забавкою.

Щойно хлопчик узяв гру до рук, його очі засяяли, пальці ніби прилипли до неї, а вуха перестали чути все навколо. Він ні на мить не міг її відкласти.

— Артемку, підемо надвір пограти у футбол? — запитав Артемка його братик. У руці він тримав футбольний м’яч і вже збирався на майданчик.

— Я не піду, може, пізніше… — пробурмотів Артемко, навіть не відриваючи очей від миготливого екрана.

— Але ж там буде купа наших друзів, усі йдуть надвір, — умовляв його братик.

Та марно. Артемко йому навіть не відповідав. Тож брат узяв м’яч і пішов до хлопчачої компанії сам. Він трохи розумів Артемка — нова іграшка все ж таки є нова іграшка. Але прикро, що Артемко навіть не показав йому свою гру і зовсім не хотів нею ділитися.

Надворі діти ганяли м’яча, гралися в піжмурки, лазили по драбинках і вигадували ще силу-силенну різних веселих забав. А от Артемко ціле пообіддя просидів на дивані, згорбившись і втупивши очі в гру. І тільки тоді, коли сіла батарейка і пристрій згас, магічне зачарування розвіялося. Артемко кліпнув очима й глибоко зітхнув. Він зрозумів, що за вікном уже темно і…