Багато років тому в одному англійському містечку жила дівчинка на ім’я Ада. Як і всі діти, вона дуже любила гратися. Однак її ігри були не схожі на ігри інших дівчаток. Ада не гралася з ляльками, та й гра у квача її теж ніколи не приваблювала.
Найбільше Ада любила просто гуляти надворі й рахувати все, що траплялося їй на очі. Один, два, три, чотири, п’ять… Скільки листочків на дереві, скільки кроків від дому до школи, скільки цукерок вміститься у скляній банці тітки Бетті? Дівчинці хотілося знати точні відповіді на всі ці запитання, а щоб нічого не забути, вона всі числа записувала у маленький зошит. Понад усе їй подобалося лічити і виводити на папері гарні цифри.
Та одного дня Ада важко занедужала. Вона не могла ходити, бо підступна хвороба забрала майже всі її сили. Дівчинка лежала в ліжку й безпорадно дивилася крізь вікно на зграї ворон, які радісно кружляли в небі.
– Ох, милі ворони, як же я вам заздрю. Ви вільні і можете летіти куди заманеться, – засмучено зітхнула Ада.
І раптом їй спала на думку дивна ідея: «А що, якби я теж могла літати? Хворі ніжки мене нікуди не несуть, але якби в мене були крила, я могла б ширяти над нашою вулицею. Полетіла б і до школи, і до тітки Бетті».
Вона не вагалася ані хвилини – взяла свій зошит і відразу ж почала лічбу. Ада вже так добре знала математику, що змогла легко вирахувати, які крила їй пасуватимуть і з якого матеріалу їх треба зробити. Крила можуть бути паперові, дерев’яні чи навіть дротяні і вкриті пір’ям.
– Як би я виглядала з цими крилами? Дерев’яні, мабуть, мені не личать. До того ж вони надто важкі. А ось крила з пір’я мені подобаються. З ними я була б,…
