За вікнами нашої оселі холодний, вітряний вечір. Як добре, що тут, у кімнаті, у нас є м’якенька ковдра, наповнена ніжним пухом. Гарненько загорнися в неї і заплющ оченята. Ми можемо разом послухати, як усе довкола вкладається спати. Стара піч у кутку складе нам компанію. У ній весело підстрибують вогники і тихенько потріскують дрова. Послухай. «Трісь-трісь! Трісь-трісь!»
Наша дерев’яна хатинка щоночі ледь чутно озивається — їй уже багато років, і вона може розповісти чимало цікавого. Прислухайся: в одній із балок над нами час від часу похрумкує деревиною шашіль. Цей хрускіт будить старого кота, який дрімає на підвіконні. Кіт прокидається, потягується, вигинає спину й зістрибує з підвіконня. Коли він торкається своїми м’якими лапками дерев’яної підлоги, вона тихо рипить. Кіт підходить до печі, щоб зігрітися. Згортається клубочком на килимку біля неї, задоволено заплющує очі й лагідно муркоче.
Над піччю висять і тихенько шелестять різні трави, які ми збирали разом. Тут є і меліса, і шавлія, і м’ята. Усі трави вже добре висохли, тож завтра ти зможеш зірвати кілька гілочок і ми заваримо гарячий запашний чай. Додамо до нього ще й меду, який подарувала нам добра бабуся, що живе поруч. Оце буде смакота!
У дерев’яній бабусиній хатинці ще світиться і чути стукіт. Бабуся вечорами тче килими. Згадай, як ми одного разу заходили подивитися на її кросна. Це великий дерев’яний пристрій, що займає майже пів кімнати. Натягнуті на ньому нитки нагадували тобі павутиння. Кросна спокійно постукують, і килим росте рядок за рядком. Ще п’ять рядочків — і втомлена бабуся піде відпочивати. Добраніч, бабусю!
В іншому, сусідньому з нашим, будиночку також горить світло. Мабуть, дідусь Михайло ще не спить. Ти ж знаєш, як він любить вечорами сидіти біля печі й попихкувати люлькою. А коли має сили, то ще й щось майструє. Сідає на малий ослінчик…
